«Подільська толока» єднає авторів Тернопілля

У видавництві «Терно-граф» побачив світ 14-й випуск «Подільської толоки» – альманаху літературного об’єднання при Тернопільській обласній організації Національної спілки письменників України.

«Подільська толока»  стала колись гарним почином, який вже згодом переріс у добру традицію. Над кожним випуском працює команда волонтерів, яка залюблена у Слово. Добре попрацювали над 14-м номером дві поетеси і педагоги за фахом – Ольга Атаманчук та Надія Тарасюк. Саме на них лягла основна праця: вичитка текстів, коректура, редагування, художнє оформлення, обкладинка і комп’ютерне верстання. Допомагали їм поети Володимир Кравчук та Анна-Віталія Палій, упорядковував письменник Зіновій Кіпибіда.

А представлений літературний доробок чималий – понад 70 авторів з різних куточків Тернопілля! Серед нових творів – вірші поетеси, редактора газети «Колос» (м.Заліщики) Оксани Дяків, новели  письменника, головного редактора журналу «Літературний Тернопіль» Богдана Мельничука, поезії голови Тернопільської обласної організації НСПУ Олександра Смика, драматургія для дітей письменниці Тамари Гнатович та багато інших.

Відкривається альманах рубрикою «Поетичний розмай». Вперше презентована «Пісенна поезія». «Розкрилля прози» відкриває нові імена. Зміст збірника щедрий на різноманіття рубрик: «Палітра драматургії», «Дитяча скринька», «Сміхотворча тайстра», «Перекладацькі студії», «Критичні обрії». Започатковано розділ «Знахідки конкурсу «Література». Завершується альманах «Фотолітописом» із життя літераторів упродовж минулого року.

Думається, зацікавить читачів розділ «Незабутні імена», в якому представлені твори, присвячені пам’яті Петра Сороки, Квітки Цісик, Степана Будного, Ярослава Бензи, Михайла Левицького.

Видано щорічник за фінансової підтримки Тернопільської обласної державної адміністрації та Тернопільської обласної ради.

ПАХНЕ ЛІТО

Пахне сонце вишневим літом,

Павутиння летить фатою,

У вікно загляда буйноцвітом.

Розпашіла радість – рікою!

Чути гомін дзвінкого дитинства

І птахів мелодійний щебет.

На деревах – із ягід намисто.

Жовтодзьобий у гніздах трепет.

На Івана Купала дівчата

Хороводять з вінками коло –

Квітку щастя прагнуть шукати,

Таємниці пізнати долі…

А поля мироточать медами,

Понад ними – лелеки крила.

Липень бродить босоніж садами,

Аж шаріється груша мило…

В буйногривій траві – сюркотіння.

Заплелась веселка дощами.

А ночами – зірок мерехтіння,

Що нагадують очі мами…

  

ПЕРЕСПІВИ

Під дзвоном неба, сірого, смутного,

Коли торкають краплі вікон скла,

Лежать, розкрилившись, не сплять дороги,

Плащем вкриває сад суцільна мла.

Ти дивишся крізь пелену благально вгору,

Шукаєш в серці радості й провин

І бачиш в цю прощально-дивну пору

У небесах стражденних журавлиний клин.

В курликанні птахів – мінор любові,

Останній спогад теплих днів ясних,

Із літом, щедрим і палким, розмови,

Мелодії пісень весни дзвінких.

  

АСОЦІАЦІЇ НОЧІ

Кавою витече ніч,

За пальці розмови узявшись.

Тінню хустини із пліч

Птаха майне, доспівавши.

Стигне розпластаний став

Під зоряним небом дірявим.

Стигло впаде із листа

Росяний ранок в отаву...

Глухне віддалений звук

На коліях стукоту часу.

Місяць впускає із рук

Ночі невипиту чашу...

КОШТОВНЕ

Серед золота пізньої осені

Кришталеву згадаю порошу,

Бірюзову нанизаю провесінь

І смарагдів у літа попрошу.

Сніг заплаче у теплій долоньці...

Я забарвлю буденність красою,

І розсиплю під рідним віконцем

Перли річки дрібною росою…

Дністре срібний! Коштовний мій краю!

До сердець протягаєш ти віття,

Рушниками дороги до раю

Вистеляєш крізь долі й століття…

Діаманти добра та любові

У твоїй хай засяють оправі,

Бо майбутнього справжня основа –

Жити в мирі та з мудрістю в парі!

АКВАРЕЛІ

Тонкі, надніжні барви на папері,

Легкі мазки – і тіні, і акценти…

Художник творить диво-акварелі –

Життя таким, як є, – штрихи-фрагменти.

Церкви – сакральні серця передзвони,

Ріка прозора, ліс старий в тумані.

Тремтить чутливий пензель… У долоні –

Ще аркуш чистий: небо на світанні…

Вода і фарби, і натхнення вітер…

Чи мало, чи багато це – не знаю.

В пастельних акварелях – думи світлі

Митця, залюбленого в душу краю…

ДІТИ ОТЧОЇ ЗЕМЛІ

Квіти – діти отчої землі,

Соків неба сонячні причали,

Друзі й подруги для нас малі:

Вони радість й горе зустрічали.

Манять барви, запах пелюсток.

Пил дороги встелений їх цвітом.

Кожен серцю дорогий листок,

Бо приніс із дому звістку з вітром.

До голівок доторкнусь крилом

І наснажусь їхнім буйним світлом.

Засівають квіти край добром,

Щоб душі красою розговітись…

ДЕ ЖИВЕ ЩАСТЯ?

Щастя не живе в чужих країнах,

А в тобі самому його сіль.

Не твори з життя свого руїну –

В ріднім домі – доля, радість, біль.

Вчись втішатись пізнанням і словом:

В цьому – сенс та справжнє джерело.

Пий же пристрасно! За видноколом –

Світ новий… Та батьківське село

Зачекалось рук твоїх веселки...

Обрій жде небесно-голубий…

Джерелиці зачерпни відерце –

Срібла рос з долонь землі напийсь!

                                                Оксана Дяків