СТОЯНКА ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ (Санскритолог Василь Кобилюх).
Коли в середині 1970-х київський учений Владислав Гладилін виявив поблизу селища Королеве на Закарпатті стоянку первісної людини, ніхто не гадав, що невдовзі вона увійде до числа найвизначніших палеолітичних пам'яток світу. А проте результати досліджень, проведених у наступні роки експедицією Археологічного музею АН України, засвідчили, що йдеться про унікальний об'єкт. Той об'єкт глибиною в 12 метрів, де "виявили 16 культурних шарів зі слідами матеріальної культури кількох палеолітичних епох". Число знахідок, серед яких - знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів, нині досягає вже ста тисяч. Тобто, зібрано одну з найбільших у Європі палеолітичних колекцій.
Та справа не так в обсязі матеріалу, як у його винятковій вартості: в колекції представлено ряд генетично пов'язаних між собою прадавніх "індустріальних" комплексів, що дозволяє простежити еволюцію первісних знарядь праці впродовж велетенського проміжку часу - близько МІЛЬЙОНА років.
Розкопки унікальної Королевської пам'ятки відкриті на площі "понад тисячу квадратних метрів", - пише автор статті археолог Юрій Кухарчук. "Перетявши товщу з семи викопних грунтів, археологи дісталися шару гальки - прадавнього берега Тиси, де на них чекало сенсаційне відкриття. У товщі нашарувань вони виявили архаїчні знаряддя праці - зубила, чопери, великі примітивні відщепи".
Королевська стоянка - це найдавніша палеолітична пам'ятка на території України та одне з найстаріших поселень ранніх людей у Європі. Це - смт Королеве у Виноградівському районі Закарпатської області (басейн верхньої Тиси).
Унікальну Королевську стоянку вивчали відомі дослідники кам'яного віку Герхард Бозинський, Анрі Люмплей, Карел Валох та інші. А для встановлення абсолютного віку знахідок дослідники залучили вчених найрізноманітніших природничонаукових галузей - геологів, геофізиків, палінологів, фахівців радіокарбонового і палеомагнітного датування тощо. Результати численних аналізів показали: вік нашарувань, у яких виявлено найдавніші знаряддя, обчислюється щонайменше МІЛЬЙОНОМ років.
Відкриття українських археологів змусило науковців переглянути питання про термін і шляхи заселення Східної Європи. Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву: освоєння цієї території, у тому числі й терену України, почалося ще МІЛЬЙОН РОКІВ тому, причому заселення йшло не зі сходу (Азії), як вважали, а з заходу - Центральної і Південної Європи.
У 1990 році у тому ж селищі Королевому зібрався досить представницький Міжнародний палеолітичний семінар за участю провідних палеолітознавців Німеччини, Чехословаччини, Польщі та з багатьох міст тодішнього срср. Ставлення вченого світу до праісторії українських земель значно споважніло і зайняло чільне місце у вивченні археологічної історії Праукраїни.
Нині подібні розкопи запроваджені на Львівщині, Буковині, Поліссі й на теренах Молдови. Там виявлено чимало цікавих пам'яток кам'яної доби. Проте найголовнішим об'єктом для археологів і нашої праісторії залишається селище Королеве, котре ще не все розповіло світові про життя народу мільйон років тому до нашого часу. Адже це той регіон нашої землі, що протягом останнього мільйона років не був покритий льодовиковою кригою і не був затоплений потопом, який поглинув Землю, крім Карпато-Подільських висот і Закарпаття аж до міста Попрад.
Серед усіх чотирьох льодовикових періодів вирізняємо періоди РАЮ, КРИГИ і ПОТОПУ на теренах нинішньої Української держави. Наша територіальна смуга Європи, виявляється була під впливом субтропічного клімату протягом 200 тисяч років. За думкою археолога, бібліографа І.Г.Шовкопляса, це ж і був той РАЙ, що так алегорично описаний у Біблії. В арабських літописах уціліла звістка опису "точного" місця РАЮ на землі - де є ТРИ ВЕЛИКИХ РІКИ, ЩО ВПАДАЮТЬ В ОДНЕ ВЕЛИКЕ МОРЕ. Вчені називають тих три ріки - ДУНАЙ, ДНІСТЕР, ДНІПРО...
За висловом автора "ОРІЯНИ" І.Кузича-Березовського, льодовик просувався 150-200 м на рік, тобто намерзав "вічною мерзлотою і кригою": за 50 тисяч років виходить 10 тисяч кілометрів. А 180 тисяч років тому ця вся льодовикова крига у 2-3 км заввишки почала раптом танути, спричиняючи великі затоплення, місцями до 50-100 метрів і глибше. Звичайно, така повінь не могла залишати дольодовикової поверхні землі. Допотопна фауна збереглася тільки на висотах Карпато-Подільського кряжу. Дехто не йме віри чи зовсім заперечує. Проте, за свідченням палеонтологів, географів, ботаніків, геологів, геофізиків, біологів та будь-якого підручника з географії, незатоплені потопом залишалися Подільські Висоти і весь КАРПАТСЬКИЙ КРЯЖ.
Звичайно, на цій же території збереглася також і фауна допотопного світу, унікальність якої зберігається донині на верхів'ях подільських Товтрів і карпатських полонин. В Українських Карпатах донині збереглося близько 470 ДОПОТОПНИХ унікальних рослин. Дана місцевість виглядала тим островом, якого вже більше 100 літ шукають учені мужі на дні океанів. Бо певна інформація існує про якусь АТЛАНТИДУ, але точних обрисів її не виявлено.
І.Кузич-Березовський називає Атлантиду "КРАЄМ "БІЛИХ". У певній мірі він має повну рацію, бо володіє даними про єдину стоянку в Україні Людини ШЕЛЛЕНСЬКОЇ ДОБИ" в селі Лука Врублівецька над Дністром, що 20 км від Кам'янця-Подільського.
Там у 1946 році археолог П.Борисковський виявив 50 камінних виробів і частину скелету людини, що жила біля 300 тисяч років тому. Як показав аналіз кісток, доводять учені, людина належала до білої раси, доволі висока і розвинена у фізичному розумінні. А це означає: одержані дані україно-шелленської людини із ДОПОТОПНОГО ПЕРІОДУ РАЮ, тобто до навали періоду зледеніння. Це для нас вельми актуальне у дослівному розшифруванні слова АТЛАНТИДА.
тСлово АТЛАНТИДА у санскриті складається аж із чотирьох складових частин: агс-lan-titi-dha, що читається АРЦЛЯНТІТІДА, означає майже дослівно: "НАДАНЕ МІСЦЕ ТРИВАЛОГО ТЕРПІННЯ БІЛИХ". Або інакше: "НАДАНЕ МІСЦЕ ТРИВАЛОГО ТЕРПІННЯ ТИХ, ЩО ВИПРОМІНЮЮТЬ СВІТЛО, ШАНОВАНИХ, СПІВУЧИХ, ПРИВІТНИХ".
За тривалий час слово АТЛАНТИДА зазнало помітного спрощення важких звуків, що й призвело його до нинішнього варіянту написання та вимови. Археолог М. Гімбутас написала велику книгу «Передісторія Східної Європи» і в першій частині пише про зворотнє повернення нашого народу після ПОТОПУ на землі своїх предків - на землі Східної та Північної України з Карпатського острова та його південних придунайських просторів.
Найбільше таке переселення великого, вродливого, русявого, синьоокого міцного народу було 48 тисяч років тому. Північно-східна частина Карпато-Подільського кряжу, що не була затоплена водами всесвітнього потопу через кілька десятків тисячоліть, дала нечуваний розвиток народу та його культури. Після вивчення всіх таблиць у даному розділі впадає у вічі велика і вражаюча густота чи навіть скупчення пам'яток тієї чи тієї праукраїнської культури в межах північної половини Карпатського ОСТРОВА понад річкою ПРУТ і всього басейну Середнього Подністров'я.
Тут оселявся народ із найдавнішим багатством знань і досвіду, вміння і наполегливості. Через те й виявляють наші археологи конкретні і найдавніші наукові цінні докази бурхливого і повноцінного життя талановитого народу. Після тривалого відродження нормального життя люди переселяючись, брали із собою грудочку священної карпатської землі, свої знаряддя праці та музики, а також усі свої мистецькі вироби з астральними знаками, що мали свій код не тільки релігії, але й охорони обрядової культури звичаїв та повір'я, оберегу і поволі заселяли пустинні землі.
Таким "філіалом" стародавніх цінностей із Карпатського Острова є археологічні знахідки в селі Мізин на Чернігівщині, що зберігають культуру нашого народу давністю 20 тисяч років. Там уже нараховуємо до 20 типів тризубів. Астральні знаки Мізинської стоянки до нинішнього дня побутують у народному мистецтві карпатян. Переселенці з Карпатського Острова на Східній Україні мали прекрасні умови для проживання і діяльності в єдиномовному оточенні протягом багатьох тисячоліть, завдяки чому це значно допомогло праукраїнцям розвинути до нечуваної краси милозвучність і багатство своєї первісної мови, яку нині так виразно і майже прозоро впізнаємо у санскриті.
Карпатяни дали Україні найбільше мистецької краси, донесли світові зразок еволюційного розвитку найдавнішої мови праукраїнської, що збереглася у санскриті - давня українська мова - сучасна українська мова. Понад 100 років тому мовознавець Потебня Олександр, вивчаючи колядки та щедрівки, дійшов висновку, що початки нашої мови сягають 40 тисяч років. Нині, після злегалізованих та вцілілих археологічних знахідок, припущення Потебні О. набуває раціональної дійсності. На це є не лише матеріяльні докази археологів у поєднанні з проукраїнськими словами у санскриті, але й у мистецтві, топонімах, в аналізі давніх українських прізвищ та наукових дослідженнях іноземних вчених».
