ПОЕТИЧНА ЗБІРКА «ПОКОЛІННЯ» ОКСАНИ ДЯКІВ (2017 рік)

ПОЕТИЧНА ЗБІРКА «ПОКОЛІННЯ» ОКСАНИ ДЯКІВ

       Цьогоріч побачила світ восьма поетична книжка Оксани Дяків (видавництво «Терно-граф» (м. Тернопіль).
       У виданні зібрано різножанрові ліричні твори, яким характерні щирість, чутливість, емоційність, драматизм і напруга. Своїми віршами авторка намагається достукатись до серця кожного, уберегти від невдач і розчарувань у складних мереживах життя. Поезії збірки присвячені роздумам про цінності і тісний взаємозв'язок різних поколінь одного роду. Рідний край, вітцівська благословенна земля – як колиска долі кожної людини – постійно постають перед очима читачів зі сторінок книжки Оксани Дяків.

         При оформленні обкладинки цієї поетичної збірки використано сповнену символізму акварель «Покоління» (1996 р.) члена Національної спілки архітекторів України, художника Анатолія Сорочука.

ПАХНЕ ЛІТО

Пахне сонце вишневим літом,

Павутиння летить фатою,

У вікно загляда буйноцвітом.

Розпашіла радість – рікою!

Чути гомін дзвінкого дитинства

І птахів мелодійний щебет.

На деревах – із ягід намисто.

Жовтодзьобий у гніздах трепет.

На Івана Купала дівчата

Хороводять з вінками коло –

Квітку щастя прагнуть шукати,

Таємниці пізнати долі…

А поля мироточать медами,

Понад ними – лелеки крила.

Липень бродить босоніж садами,

Аж шаріється груша мило…

В буйногривій траві – сюркотіння.

Заплелась веселка дощами.

А ночами – зірок мерехтіння,

Що нагадують очі мами…

ПЕРЕСПІВИ

Під дзвоном неба, сірого, смутного,

Коли торкають краплі вікон скла,

Лежать, розкрилившись, не сплять дороги,

Плащем вкриває сад суцільна мла.

Ти дивишся крізь пелену благально вгору,

Шукаєш в серці радості й провин

І бачиш в цю прощально-дивну пору

У небесах стражденних журавлиний клин.

В курликанні птахів – мінор любові,

Останній спогад теплих днів ясних,

Із літом, щедрим і палким, розмови,

Мелодії пісень весни дзвінких.

АСОЦІАЦІЇ НОЧІ

Кавою витече ніч,

За пальці розмови узявшись.

Тінню хустини із пліч

Птаха майне, доспівавши.

Стигне розпластаний став

Під зоряним небом дірявим.

Стигло впаде із листа

Росяний ранок в отаву...

Глухне віддалений звук

На коліях стукоту часу.

Місяць впускає із рук

Ночі невипиту чашу...

КОШТОВНЕ

Серед золота пізньої осені

Кришталеву згадаю порошу,

Бірюзову нанизаю провесінь

І смарагдів у літа попрошу.

Сніг заплаче у теплій долоньці...

Я забарвлю буденність красою,

І розсиплю під рідним віконцем

Перли річки дрібною росою…

Дністре срібний! Коштовний мій краю!

До сердець протягаєш ти віття,

Рушниками дороги до раю

Вистеляєш крізь долі й століття…

Діаманти добра та любові

У твоїй хай засяють оправі,

Бо майбутнього справжня основа –

Жити в мирі та з мудрістю в парі!

АКВАРЕЛІ

Тонкі, надніжні барви на папері,

Легкі мазки – і тіні, і акценти…

Художник творить диво-акварелі –

Життя таким, як є, – штрихи-фрагменти.

Церкви – сакральні серця передзвони,

Ріка прозора, ліс старий в тумані.

Тремтить чутливий пензель… У долоні –

Ще аркуш чистий: небо на світанні…

Вода і фарби, і натхнення вітер…

Чи мало, чи багато це – не знаю.

В пастельних акварелях – думи світлі

Митця, залюбленого в душу краю…

ДІТИ ОТЧОЇ ЗЕМЛІ

Квіти – діти отчої землі,

Соків неба сонячні причали,

Друзі й подруги для нас малі:

Вони радість й горе зустрічали.

Манять барви, запах пелюсток.

Пил дороги встелений їх цвітом.

Кожен серцю дорогий листок,

Бо приніс із дому звістку з вітром.

До голівок доторкнусь крилом

І наснажусь їхнім буйним світлом.

Засівають квіти край добром,

Щоб душі красою розговітись…

ДЕ ЖИВЕ ЩАСТЯ?

Щастя не живе в чужих країнах,

А в тобі самому його сіль.

Не твори з життя свого руїну –

В ріднім домі – доля, радість, біль.

Вчись втішатись пізнанням і словом:

В цьому – сенс та справжнє джерело.

Пий же пристрасно! За видноколом –

Світ новий… Та батьківське село

Зачекалось рук твоїх веселки...

Обрій жде небесно-голубий…

Джерелиці зачерпни відерце –

Срібла рос з долонь землі напийсь!

                                                Оксана Дяків