Свято слова та пензля «Голоси природи: від майстрів до спадкоємців» зібрало юних читців, поетів, педагогів, прихильників творчості

 

      Відповідно до плану роботи КУ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» 27 березня 2026 року на базі Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки до Всесвітнього дня поезії відбулося справжнє свято креативності, натхнення і красивого українського слова на тему: «Голоси природи: від майстрів до спадкоємців», яке зібрало юних читців, поетів, педагогів, прихильників творчості.

     Живі, емоційні, щирі – саме такими були виступи здобувачів освіти Заліщицької громади. Вірші звучали по-новому, наповнювали простір глибокими сенсами.

     Ми мали змогу почути твори поетів-земляків – Петра Мельника, Світлани Леськів, Івана Козака, Мирослави Жбанової, Надії Сопилюк, Тараса Середюка, Оксани Дяків, Василя Фецика, Богдани Стефанюк. Для них природа ніколи не була просто «пейзажем». Це – жива істота, що дихає разом із нами. Дякуємо митцям пера за живе спілкування, відчуття краси через магію слова!

     Щирі барви дитячої душі ожили у виставці картин за творчістю письменників рідного краю. Коли дитяча увага зустрічається з художнім словом, народжується справжнє диво. Дякуємо педагогам-наставникам і здобувачам освіти, юним художникам!

     Зі словами вдячності до усіх присутніх звернулася Любов Ободяк, інспектор відділу загальної середньої, дошкільної і позашкільної освіти ЗМР, наголосивши про особливість зустрічей, де на одній сцені зустрілися досвідчені майстри пера та юні спадкоємці. Марія Рудик, директор Заліщицької МЦПБ, сказала, що такі події сприяють творчому самовираженню учасників, бо поезія пробуджує життя, яке завжди розквітає весною.

     На завершення свята Оксана Мирончук, директор Центру, висловила щиру вдячність кожному за присутність і зауважила, що ваша творчість, любов до поетичного слова зробили цей день неймовірно атмосферним, зворушливим. Юним читцям оголошено подяки за популяризацію та майстерне декламування творів поетів Заліщанщини.

     Сердечна вдячність ведучим Івану Венгрину та Аліні Бронецькій, учням спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів ім. О.С.Маковея з поглибленим вивченням інформаційних технологій та технологічних дисциплін м.Заліщики і поетесі Богдані Стефанюк за професіоналізм, душевну атмосферу, вкладені в захід.

Нехай голоси природи ніколи не вщухають у серцях, несучи віру в Перемогу та світле майбутнє України!

КУ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» 

До 160 річчя від дня народження Андрея Шептицького: «Андрей Шептицький – апостол віри, єдності, любові»

Духовна академія під такою промовистою назвою 12 червня цього року зібрала в залі бібліотеки-філії села Дунів та місцевому Будинку народної творчості бібліотекарів Заліщицької громади, мешканців села Дунів, представників міської влади.

Розпочалася подія екскурсією в залу бібліотеки-філії, якою вже понад два десятиліття керує Ольга Кравчук. Ольга Іванівна розповіла про свій професійний шлях, про те, як її мама – світлої пам’яті Ганна Петрівна Макух – сама бібліотекарка-ветеран  бібліотечної справи – заохотила свою донечку стати бібліотекаркою. Так зародилася династія…

Ольга Кравчук поділилася з колегами своїми напрацюваннями в роботі, ознайомила з багатою експонатами краєзнавчою кімнатою-музеєм при бібліотеці.

А далі розпочалася духовна академія, присвячена Будівничому України Андрею Шептицькому. У 2025 році, 29 липня, будемо відзначати 160-річчя з дня народження Владики. Тому цей рік в Україні проголошено Роком Митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького. На Тернопільщині та Львівщині також було прийнято рішення проголосити 2025-й Роком вшанування нашого Духовного лідера.

Під час академії, в  якій було акцентовано увагу присутніх на сімейних, родинних та інших ціннісних орієнтирах, які заповідав українському народові наш духовний, політичний, громадський і культурний український діяч, ведучими були завідуюча бібліотеки-філії села Дунів Ольга Кравчук та бібліотекар Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки Андрій Машера.

Впродовж імпрези на екрані демонструвалися фільм, слайд-презентація, а ще була представлена виставка літератури про Андрея Шептицького. Звукорежисером заходу працював Роман Бодьо.

Отець Андрій Стешин промовив духовне слово настанови присутнім та благословив учасників академії. Всі змовили молитву «Отче Наш». Прозвучала духовна пісня «У молитві до Бога» у виконанні дуету в складі Ольги Кравчук та священника місцевої церкви Андрія Стешина. Перший заступник міського голови Роман Краснюк щиро подякував отцю Андрію за його велику душпастирську і волонтерську діяльність на благо громади та Збройних сил України.

Марія Рудик, директорка Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки, привітала всіх учасників духовної імпрези та зосередилася на непроминальних постулатах книги Владики «Як будувати рідну хату?».

Бібліограф Заліщицької міської бібліотеки Оксана Дяків у супроводі відеокадрів із життя Владики Андрея  Шептицького декламувала свою поетичну баладу про Митрополита «З роду давнього вогонь незгасимий»: про сім’ю, родину Митрополита, шлях його духовного зростання та добрі справи на християнській, благочинній, меценатській, політичній нивах, про його боротьбу за українську мову, за віру та рідну Україну.

Зачарував учасників піснями «Україна» й «Родина» соліст Заліщицького міського Будинку народної творчості Микола Когут.

Дуже ніжно і трепетно звучали зі сцени голоси учасників дунівського ансамблю «Чарівна пісня» Ірини Зозуляк, Галини Стефанюк, Ольги Кравчук, Галини Шевчук, Орисі Чернічки, Івана Гнатюка, Богдана Бурденюка та отця Андія Стешина. Вони виконали пісні «Мої батьки», «Пісню про Богородицю» й «У молитві до Бога».

Натхненно декламували патріотичні та духовні поезії учениці Комунальної установи «Гімназія с. Дунів»: четвертокласниця Катерина Стефанюк та дев’ятикласниця Софія Макух.

Особливою сторінкою духовної академії став артистичний виступ про принципи сімейного виховання Галини Шевчук в образі матері Митрополита Андрея – польської аристократки, письменниці й художниці Софії Фредро-Шептицької.

У своєму слові до учасників академії перший заступник міського голови Роман Краснюк наголосив на визначній ролі вчення предстоятеля УГКЦ Шептицького для українців – особливо в складні часи російсько-української війни, наголосивши на важливому значенні діяльності бібліотек у селах громади та місті Заліщики. Р. Краснюк подякував учасниці заходу, мамі загиблого воїна Ігоря Ференца – Любові Ференц – за виховання справжнього Героя, який віддав своє молоде життя за самостійність нашої Вітчизни. Слова вдячності линули для матерів, чиї сини на фронті захищають Україну: фахівців Заліщицької та Блищанської бібліотек Віри Брєєвої та Ольги Бурдейної, а також для всіх тих, із чиїх сімей, родин воїни, захисниці воюють за нашу Незалежність.

Оксана  Безушко, начальниця Відділу культури, туризму, молоді та спорту міськради, щиро подякувала колективам Заліщицької МЦПБ, завідувачці бібліотеки-філії та всім, хто долучився до підготовки і проведення духовної академії.

Під час різноманітних велелюдних заходів, які проводить міська бібліотека, завжди відбувається збір донатів на підтримку Збройних сил України, в тому числі й книжкові аукціони.

Письменники-учасники мистецько-літературної студії «Ліра», яка активно працює при Заліщицькій бібліотеці, надали авторські книги для згаданого благодійного аукціону, а також Заліщицький краєзнавчий музей – свій щорічник «Гомін віків». За результатами аукціону, під час академії зібрано 2820 гривень. Разом із коштами для ЗСУ, які зібрані під час попередніх заходів, суму 3590 гривень 13 червня було передано волонтеру Ярославу Гринишину на дрони, інші засоби для ЗСУ.

Духовна академія підтвердила, що саме Андрей Шептицький подав приклад, як гуртуватися і спільно працювати заради добра всіх і кожного. Саме він навчав, що єдиний порятунок нашої нації – важка щоденна праця, палка віра і пошук Божого шляху…

Оксана Дяків, Заслужений журналіст України, членкиня НСЖУ та НТШ, Спілки слов'янських письменників України

Оксана Дяків "Балада про митрополита Андрея Шептицького" (Поема)

Балада про митрополита Андрея Шептицького

I. З роду давнього  – вогонь незгасимий
Де ріки карпатські у но́чі спішать,
Де галицькі древні ліси ще шумлять,
Хлопчик вродився – Роман із русинів –
Осяяв світлом нашу Вкраїну…

Він був із роду – шляхетного стану,
Та серцем сприймав усі людські рани.
Священники – предки, аристократи,
У грудях носив честь і віру завзяту!

II. Освіта – то путь мудреця
Гімназія в Кракові… Вроцлав, науки…
У Хирові вчився між тиші й покути.
Там слово Христове йому проростало
І волю служити народу плекало...

У монастир – до Добромиля шлях.
Юнак чує Бога у серці й думках.
Приймає обітницю, ім’я Андрей,
В двадцять три роки – свій хрест нелегкий.

 III. Шлях священства – живе служіння

Кир Юліян Пелеш руку кладе,
Священник Шептицький служити іде.
А вже в дев’ятсотім – мов благість з Небес:
Митрополича та пастирська честь...

Він не шукав ані трону, ні слави…
Реформи провадив мудрі та жваві:
Науку священну зробив він живо́ю,
А мову церковну – рідною мо́вою!

IV. Учитель і будівничий народу
У Львові зростала гімназія сильна:
Для хлопців, дівчат – наука живильна.
І товариства, і школи плекав,
Віру в народ свій всім серцем сприймав.

Мистецтвам – як батько, для молоді – світ,
Служив Україні десятками літ…

Націона́льний відкрив він музей…
Шептицький Андрей – Український Мойсей!

 V. Отець – громадянин і борець

В політику йшов не заради гроше́й –

Він дбав про підвищення ролі людей.
У Відні – парламент, ще – Галицький сейм,
У виборчій рівності бачив він сенс.

Війна – наче пекла відкрите горнило.
Російська навала його ув'язнила…
Але й у засла́нні, в далекій землі,
Збирав він церковний собор – є́дність в тьмі...

VI. Праця між двома війнами
Після засла́ння Андрей – знов до бою:
За Бога, за Церкву, за волю святу́ю!
«Пласт» і «Просвіта», лічни́ця народна,
Банк… Землеробство – всім праця сро́дна.

Він бачив майбутнє у юному серці,
Бо нація – там, де знання й милосердя.
А в тридцять третьому голосом Правди
Голодомор заклеймив, підлу владу!

 VII. Подвиг – у часи темряви

Коли чорна свастика впала на землю,
Подвиг вселюдський сповнив із честю:
Євреїв-дітей та дорослих ховав –
З Климентієм-братом людей зберігав...

Вкраїнську державність він благословив!
У сорок четвертому в Бозі спочив…
Він вірив, що Церква, Вкраїна і мова –
То світло для душ і для світу обнова!

VIII. Вічний спадок Андрея Шептицького
Шептицький – не просто Людина чи чин.
Він – совість народу, історії плин;
Бо спадок – у школах, у слові та пісні,
В молитвах, яким поміж стінами тісно…

Як Митрополит – вів до Божих шляхів,
Та не забував про підступність гріхів.
І де був Шептицький – там люди й держава,
Там – віра і розум, там – істина й справа!

Схилімо ж чоло, пам’ятаймо той слід:
Шептицького світоч залишив завіт.
Андрей – Будівничий, маяк і закон!

Горить крізь століття, мов Божий вогонь!

Оксана ДЯКІВ

30 квітня 2025 року,

11 червня 2025 року

 

"Творчий мікрофон". Ліна Костенко. Вірші, есе читають Анастасія Логін, Оксана Дяків, Василь Фецик

Вірш "Ангел" Тетяни Люштей, м. Заліщики. Декламує авторка

Вірш-присвяту Тарасові Шевченку "Духовний лідер" читає авторка Оксана Дяків

Вірші Оксани Дяків про рідну мову. Книги для кращого вивчення української мови

Вірші Оксани Дяків

Це – війна!

Не пишеться, не твориться, не б’ється

Ув унісон сердечних почуттів:

Слова удалеч полетіли. В’ється

Димок од віршів спалених. Зотлів

 

Екстаз натхнення, сила духу, мови.

Депресія поглинула слова.

Завмерли на кінці пера розмови.

А думка куца, рвана й ледь жива.

 

Несила про війну мені писати:

Від неї біль, руїни, кров і жах.

І дивно, що хтось може танцювати,

Як воїни – на фронті, матері – в сльозах…

 

 

Мати плаче…

Мати  плаче: «О Боже мій, Боже!

І за що такий смуток-біда?!

Хто тепер мені в хаті поможе?

Хто подасть мені кухоль води?»

 

Сльози ллє, знов над сином схилилась…

Воїн-красень лежить у труні…

І лебідкою жінка забилась…

Скільки горя й хрестів в цій війні!...

 

Плачуть всі: і дорослі, і діти.

І ридає дощами весна.

А дорогу встеляють вже квіти.

І молитва над світом луна…

 

Журба

Осінь шарпає душу, наче вітер дерева.

І звучать пісні смутку в листяному дощі.

Шурхотить мертве листя. А розхристаність неба

Повертає у серце журавлині ключі…

 

Так любов відліта, щоби знов повернутись,

Людям щедро принести злет надії й тепла.

Але сонця нема… І не можна забути,

Що природи краса вже, на жаль, одцвіла.

 

Жовтий квіт на землі нам приносить розлуку.

А небесна блакить – вічність руху й мету…

Як же нам пережить цю душевную муку,

Щоб любові сади знов зустріти в цвіту!..

 

Вітер

В тузі осінніх зір

Падають роси дзвінко.

Виє вітер, як звір,

Листя розносить стрімко…

 

Горобина

Горобина зарум’янилась –

Як дівча – сором’язлива.

Осені тихенько кланялась

У красі своїй щаслива…

 

Дороги життя

Яка красива осінь!

А поміж крони – синь.

Душа пташину просить:

«В далекий край не линь!»

 

Та небо посіріло

Від сонця – блякла тінь.

А хтось іде несміло

З дощами вдалечінь…

 

Ступають тихо ноги

В такт серцю: стук та стук.

Ведуть життя дороги

На пісні щирий звук.

 

Відчинить двері мати,

Ось ніжно обійма.

В батьківській рідній хаті

Дитинство не мина…

 

Листи для мами

У думках пишу листи щоденно

До високих – з молитов – небес.

Переконана, що недаремно

Світлий образ в пам’яті воскрес.

 

Що залишилось мені від тебе,

Мамо рідна, мила, дорога?

Твої очі – зорі в яснім небі…

Оживають в спогадах слова.

 

Років п’ять чи двадцять п’ять пролине,

Смуток мій не згасне, як свіча.

Ти – мов Янгол – поруч. Не покине

Світло дум про тебе і печаль…

 

Шкода так, що ти не з нами більше

В круговерті цій земній складній!

Голос твій і погляд би потішив,

Може, стоншав би проблем сувій.

 

Як тебе щодня не вистачає,

Рідна ненько, щира, дорога!

Хай молитва душу огортає,

Омиває серця біль сльоза…

 

***

Прийшла весна… Приходять весен сотні.

Настане завтра. Дням втрачаєм лік.

Та втрати є гіркі й невідворотні.

Про це нагадує нам кожен Божий рік.

 

Сховалось красне материнське сонце –

Не сядем разом дружно за столом.

Погасли зорі неньки за віконцем:

Навік спочила рідна тихим сном…

 

Любов Любові не минула марно,

Вона в моїй душі щодня зроста.

До тебе, мамо, в небеса безхмарні

З молитвою звертаються вуста…

***

Мамо рідна моя,

За тобою сумую страшенно!

Твоє любе ім’я –

Як молитва жива й сокровенна.

 

Скільки має минути

Місяців, днів, років оглашенних?!

Болю, сліз не забути.

Пам’ятаю усе достеменно.

 

Плине час, мов ріка.

Відчуваю я подих сирітства.

Мами тепла рука

В моїх снах доторкається ніжно…

***

Дерева зростали колись високими,

Моя мила ненька була ще жива.

Небеса здавалися синьоокими.

У колисці з роси засинала трава.

 

Що ж тепер? Мама де? За стіною-туманами,

За снігами ночей і розпачливих снів.

Принесе квітень сонце з піснями весняними.

Болить втрата. Не вистачить сліз, ані слів…

 

***

Минуло чимало вже років…

Аж стільки літ промайнуло!..

Відлунюють мамині кроки,

Рої думок не заснули…

 

Прийшло у січні нещастя –

Не вкрили образ тумани!

На жаль, торкнутись не вдасться

До рук твоїх, рідна мамо!

 

Тужливі пісні пам’ятаю,

Твій голос, сильний і чистий.

Дорога – далека, безкрая –

Тобі простяглась іскристо,

 

Розшита хрестами й снігом,

Січнева тобі – весняній…

Нехай земля буде пухом

Моїй незабутній мамі…

 

Художник

 

Як художники творять?

Нам пронизують душу,

Серце образом будять,

Сльози розпачу сушать…

 

Так писав наш Шевченко

І полотна, і вірші:

Крові в мові краплинка –

І картина сумніша…

 

Щирість, щедрість, душевність,

Волю, запал з громами

Кобзарева майстерність

Поєднала мостами,

 

Щоб на пензлі та в слові

Через час, зими, версти

На життя видноколі

Справжні барви воскресли!

 

Вервиця

 

День за днем, ніч за ніччю – мов перли намиста...

А трагедій людських незліченно і бід!

Сонце сходить над світом натхненно й врочисто,

Осяває бойовищ скривавлений слід.

 

Крізь пітьму руйнувань людожерства країни

Проступає нескорена воля людей.

«Наша слава і пісня не вмре, не загине!» –
Пригортає матуся до серця дітей…

 

Що посієш на ниву – палючу й широку,

Лютий враже, те з рук України пожнеш!

З тисяч уст ллється щиро молитва високо

До Ісуса Христа, до бездонних небес.

 

Наша вервиця – з пороху, поту і крові.

Наша доля – з пекучого болю війни.

Українською силою зброї й любові

Наближають святу перемогу сини!..

ОСТАННЯ ПІЩИНКА

Скільки ж думок у тісній голові!
Та жодна не має ще місця…
Хвилино, постій-почекай: ми – одні,
А час – це пісок, що розтікся…

 Схилились в задумі самотні хрести,

І змовкли птахи в безнадії.

До вічності зведені свіжі мости,

У Лету вже канули мрії…

Крізь пальці минає раниме життя –
Хтось справжній вознісся навіки.
Піщинка упала, остання була –
Та сонце завмерло в зеніті…

 

РІДНИЙ КРАЙ

 

У дзеркалі душі – безмежний обрій:

Верхівки гір, сповитих у туман,

І береги Дністра, водою повні,

І верб гнучкопохилений гердан.

 

Люблю цей парк у милім отчім краї –

Узимку – в шатах снігу і льодів.

Люблю серед весняного розмаю,

Коли полонить душу птахів спів...

 

А осінь – щедра і золотокоса –

Дарує перламутри срібних рос

У гіллі й травах… Так вже повелося,

Що тут шукаєм миру поміж гроз...